210-а річниця з дня народження Т.Г.Шевченка

Є дні, що минають непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.
З минулого віку і до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу. І сьогодні, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем.
Шевченко, який ще юнаком полишив не з власної волі рідний край, який провів на засланні без права писати і малювати десять років, який не дожив і до пів віку, своєю появою ознаменував друге, духовне, народження нації, її згуртованість, цілісність, неповторність. Після його появи уже ніхто не зміг і ніколи не зможе розмити, поглинути, перекреслити український народ.
Тому вшанування Шевченка серед українців є масовим. Його пам’ятають, поважають, ним захоплюються, до нього прислуховуються. Він і сьогодні сучасний! Ось уже пішла третя сотня років, як він простує з нами по всіх стежках–дорогах нашої історії, незмінно виринаючи всюди, де не заблукала б жива душа – на Україні й поза Україною, в тяжких робочих буднях і у святкових днях...Від колиски до могили, від генерації до генерації крокує з нами по–чумацькому проста і дуже непроста Людина, з кожним кроком зростаючи і могутніючи, мов якась фантастична луна, що не стихає, а посилюється... Сказати, що Шевченко став нашим прапором – це, звичайно, сказати правду, але це так само повторити штамп. Шевченко – це не тільки наш прапор – це ми самі.
Тому ми й зібрались сьогодні, щоб ще раз прилучитися до вічного, напитися живої води з Шевченкової криниці, пробудити в собі кращі почуття.
Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!
А він все шукає до пари — наймичку з сиротою,
А він пропада за маною — не вашою, а отою!
І горне гору роботи, бо в нього роботи гора.
Гори до нього горнуться, сонце — на вістрі пера.
Він пильно у нас вдивляється.
Вільний свавільний самум.
Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум.
А то регоче і тішиться, наче хлопчисько радий.
Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий.
Іван Драч, 1995